Володимир Зеленський домовився з Реджепом Ердоганом про розширення економічної співпраці з Україною. І військова складова тут також присутня, пише Depo.
Президент України Володимир Зеленський привіз із Туреччини низку гучних обіцянок, інвестиційних проектів та інших домовленостей. І хоча нас всіх намагалися потішити українсько-турецьким “союзом проти Путіна”, насправді ж позицію турків можна зрозуміти простіше. Їх цікавлять економічні, а не політичні стосунки з Україною. Зокрема і поставки військової продукції.
Якщо за Петра Порошенка було ухвалено рішення оснастити турецькими раціями Aselsan наші ЗСУ, виробляючи їх спільно з турками, а також закупили турецькі безпілотники Bayraktar TB2 від зятя Ердогана, то за Зеленського у нас можуть з’явитися турецькі танки.
Інсайдерські джерела повідомляють, що в ході поточного візиту Володимира Зеленського в Анкару, українська делегація обговорює можливість поставки Туреччиною своїх танків Altay в Україну, бо вони перевищують всі наявні наші бойові одиниці Т-64 і Т-72. При цьому робиться акцент на можливе зниження ціни поставок за рахунок “зустрічної пропозиції” – напрацювань “Південмашу” в галузі ракетобудування. Мова йде про комплекс “Грім” і ракети “Вільха”.
Враховуючи, що наша оборонка розглядає вітчизняний розпіарений “Оплот” в якості експортної моделі і армія, попри всі обіцянки, досі не отримала бажаної моделі, головним танком ЗСУ наразі можна назвати Т-64. Який програє Altay.
За Мінськими домовленостями, на передовій Донбасу танки не мають використовуватися. Та все ж мати потужну броню Україні справді бажано. Щоправда, чи потрібні нам саме танки Altay?
Що за танк Altay
Це турецька розробка власного бойового танку, перші гроші на яку виділялися ще в 2007 троці. До цього Туреччина закупала броню в СРСР, Ізраїлі, США, Франції, Великій Британії та Німеччини. “Леопарди” та “М60” навчилися модернізувати. Та згодом турецька влада зрозуміла, що власна політика, яка часто йде в розріз із партнерами по НАТО, може коштувати туркам поставок озброєнь та техніки і комплектуючих з інших країн. Також виробництво власного танка дешевше, ніж ліцензійне виробництво пропонованих туркам Leopard, Leclerc, Т-84-120 “Ятаган”.
В березні 2007 року, в присутності прем’єр-міністра Ердогана було підписано контракт з фірмою Otokar Otomotiv ve Savunma Sanayi на 400 млн. доларів. За запевненням керівництва Otokar, до початку 2017 року на розробку танка були додатково витрачені близько 1 млрд. доларів з власних коштів фірми.
У серпні 2010 року була представлена 3D модель майбутньої машини, а на IDEF-2011 в Стамбулі красувався повнорозмірний макет танка. Інженери турецько-корейської команди (Hyundai Rotem надавала технічну підтримку) працювали швидко, і вже 5 листопада 2012 року на військовій базі Адапазари показали два танки Altay в металі. Зразок MTR був для ходових випробувань, а на зразку FTR досліджували вогневу міць танка. Фактично турецька машина являє собою глибоко модернізований (і спрощений) корейський К2 – де 60% технологій були безпосередньо запозичені у “Чорної пантери”. Вартість перевищує 5,5 млн. доларів.
Компоновка танка класична, з моторно-трансмісійним відділенням в кормі, управлінням у носовій частині і бойовим відділенням по центру. Підвіска передбачається гідропневматична, яка дозволить танку демонстративно на показах перевалюватися на гусеницях, як вміє його колега К2. Механік-водій сидить рівно по центру. Від автомата заряджання, реалізованого в К2, вирішено було відмовитися, тому в башті Altay довелося шукати місце для зарядника, який розмістили зліва від гармати. Праворуч від гармати попереду командира посадили навідника – два члена екіпажу ділять один люк, що відкривається назад. Вежа танка, мабуть, одна з небагатьох повністю самостійних розробок турецьких інженерів, що відрізняється від корейського прообразу більш серйозним бронюванням. Конструкція її зварна.
Гармату взяли у побратимів по НАТО німців – це Rheinmetall Rh 120L / 55.
Планують оснастити Altay 57 унітарними пострілами – кумулятивно-осколковими, підкаліберними опереними і осколково-шрапнельними зарядами. Залежність від німецької промисловості не зовсім влаштовує турецьке військове командування, і вже кілька років компанія Makin eve Kimya Endustrisi Kurumu працює над гарматою MKEK 120. Кулеметне озброєння традиційне – 7,62-мм спарений з гарматою, а 12,7-мм на баштовому дистанційно керованому модулі. Систему управління вогнем Volkan III або National Canon розробки фірми Aselsan взяли у військово-морського флоту (платформа TASK), вона включає в себе прицільно-спостережний комплекс для командира і навідника з двома стабілізованими каналами – денним і нічним. І, звичайно, джентльменський набір сучасного танка – лазерний далекомір і тепловізор. У командира, як і належить, найбільш вражаючий огляд в 3600 з можливістю спостереження незалежно від положення вежі. Танк вміє реєструвати лазерне опромінення, захищатися від ЗМУ, ставити димові перешкоди (сім димових гранатометів в кормі башти) і самостійно гасити загоряння. На бронювання турки грошей не пошкодували – застосовується композитна броня, можливо, буде динамічний захист, а також бортові екрани з недешевими керамічними пластинами.
Складнощі у турецької оборонної промисловості починаються при згадці про силову установку танка. Передбачалося встановити німецький турбодизель MTU Friedrichshafen потужністю 1500 к.с., але ФРН вже в 2016 році зазначила, що, після придушення революції в Туреччині, з поставками можуть бути проблеми. І трансмісія у танка також імпортна – німецька Renk. Австрійський варіант силової установки від AVL List GmbH і її ліцензійне виробництво на території Туреччини також “списали” після санкцій Євросоюзу. Займалася спільною австрійсько-турецькою розробкою компанія Tumosan, яка з 1975 року спеціалізується на виробництві тракторних 3- і 4-циліндрових дизелів потужністю не більше 115 л. с. Були спроби переговорів з японцями, але Mitsubishi Heavy Industries відмовилася брати участь в проектуванні турецького танкового двигуна. В результаті контракт на розробку силової установки і трансмісії в лютому 2018 році віддали турецько-катарської ВМС. Компанія близька до двору Ердогана, бо знаходиться під контролем Едхема Санджака, близького друга правителя Туреччини.
Мотор створять потужністю 1800 л. с. з мінімальним залученням імпортних комплектуючих. Це повинно надати 60-тонній машині прийнятну динаміку в межах максимальних 70 км/год. Саме питання силової установки і трансмісії є головним. Очевидно, оснащувати машини будуть силовими установками, поставленими в Туреччину до введення санкцій Євросоюзу. Примітно, що уряд Туреччини відмовив компанії-розробнику Otokar в контракті на виробництво Altay. Це, мабуть, вперше в історії танкобудування, коли одна компанія веде розробку машини, а зовсім інша займається виробництвом. Мабуть, Otokar зовсім в поганих відносинах з турецьким керівництвом. ВМС планують зібрати в першій черзі 250 машин, а загальна кількість танків в армії Туреччини до середини 2020-х має скласти не більше 1000.
Altay вже обзавівся модифікацією AHT (Asimetrik Harp Tanki), яку розробник Otokar представив на IDEF-2017. Машина стала відповіддю на результати операції “Щит Євфрату”, в ході якої бронетанкові підрозділи Туреччини зазнали відчутних втрат від курдських напівпартизанських формувань. Altay AHT оснащений противокумулятивними екранами, динамічним захистом і додатково посиленим днищем. Командир отримав висувний “перископ” Yamgoz з тепловізором, що дозволяє вести спостереження за полем бою з укриття. За останньою модою Altay оснастили бульдозерним відвалом для розчищення завалів, системою придушення радіокерованих фугасів і навіть акустичною системою виявлення роботи стрілецької зброї, на яку в автоматичному режимі наводиться 12,7-мм кулемет. На даний момент невідомо, що з усього цього буде реалізовано в серійному танку, бо це ініціативна розробка Otokar.
Чимало експертів оцінювали турецький Altay. І більшість думок зводиться до того, що він вже застарів: ні гармата, ні системи захисту, ні силова установка не відповідають сучасним і перспективним вимогам до бронетехніки. Рівень турецької машини приблизно дорівнює Т-90 початку 2000-х років. Проте, як тільки вирішать проблему з силовими установками, Altay буде поступово замінювати серії Leopard і M60 в турецьких бронетанкових військах і, цілком можливо, буде поставлятися на експорт. Серед можливих претендентів на покупку називали: Азербайджан, Пакистан і країни Перської затоки. А тепер серед них може бути і Україна. Безперечно, випробування у реальних боях мають додати йому вартості.
Та навіщо нам розмінюватися на танк, який очевидно гірший за вітчизняний “Оплот”? Невже не доцільніше зробити державне замовлення на наш танк, який кращий за Т-90 і, відповідно, за Altay…
